Цей гравець, мабуть, беріг себе до найвідповідальніших матчів, адже в останніх іграх “львів’янин” Олександр Мандзюк забив тричі, причому проти луганської “Зорі” (3:1), нападник відзначився дублем. На думку багатьох фахівців, цей матч наразі є найкращим у виконанні ФК “Львів” у весняній частині чемпіонату, проте містянин із цим твердженням не погоджується, бо як він каже: “Будуть ще кращі”.
- Вважаю, в другому колі ми зіграли достатньо хороших матчів, інша річ, що результат був не на нашу користь, - розпочав Олександр, - від того ж таки “Чорноморця” чи донецького “Металурга” ми не заслуговували на поразку. Багато вдалих ігор в нас було, та проти “Зорі” плюс в тому, що класну гру ми закріпили позитивним результатом. Можливо, це і є найкраща наша гра у весняній частині чемпіонату, але будуть ще кращі.
- Команда використала три нагоди забити, а скільки ще змарнувала...
- Після вихідних ми зберемося і проаналізіємо гру, зараз важко щось говорити.
- “Зоря” розплочала значно активніше. Можливо, на тебе і твоїх партнерів тиснула відповідальність за результат?
- Коли ми грали з “Харковом”, то тягар відповідальності заважав нам грати так як ми можемо. Із “Зорею” така сама ситуація. На підсвідомості кожен розумів, що програвати не можна і це, мабуть, дещо сковувало наші дії.
- Після пропущеного ФК “Львів” гола, “Зоря” знову захопила ініціативу. Однак, на щастя для твоєї команди, невдовзі була перерва. А в другому таймі “Львів” порвав свого суперника. Тож, що казав Ковалець під час перерви?
- Тренери сказали, що все нормально і не варто засмучуватися. Треба продовжувати грати далі, а моменти обов’язково будуть і їх потрібно буде використати. Сказали щоб ми трохи прибавили швидкості і агресивності. Але й “Зоря” в першому таймі виглядала значно краще ніж у другому, намагалися створити якісь небезпечні моменти біля наших воріт, а в другій частині гри чомусь зупинилися.
- Суддя в цьому матчі показав аж 8 жовтих карточок, 6 з них гравцям “Зорі”...
- Омоко вигнали заслужено. Першу жовту він на мені заробив, а за що отримав друге попередження я не бачив. Та фол там був, бо луганчани навіть не апелювали до арбітра. А щодо інших попереджень, то, як то кажуть, судді видніше.
- А з трибун здалось, що Омоко тебе не торкався, чи все-таки трішки зачепив?
- Та не трішки, а ще й як зачепив! Падати не було сенсу, бо я і Федорчук виходили на одного захисника. Думаю, Омоко свідомо фолив.
- Не вважаєш, що цей матч наразі є найкращим для тебе у синьо-золотій футболці?
- Через те, що я два гола забив? Та ні, не думаю. Всі грали у футбол, всі старалися.
- Ти лише одного разу розпочинав матч із лави запасних...
- Так, проти “Чорноморця” сидів на “банці”, але Сергій Іванович перед грою підійшов до мене й попередив, що, мовляв, все нормально, не засмучуйся, ми на тебе розраховуємо. В попередніх матчах мені не вдавалося забити, тому треба було щось міняти. Іванович сказав, що вийду на заміну.
- В другому матчі поспіль ти забив, а до цього чомусь “мовчав”. Як то кажуть, прорвало?
- Коли забивав, то партнери також казали: “Прорвало, прорвало”. Нагоди відзначитися у мене були навіть у матчі проти “Металіста”, але от не щастило. В Полтаві воротар не знаю як впіймав майже мертвий м’яч, у матчі з “Кривбасом” в штангу влучив. А проти “Зорі” Фортуна, мабуть, повернулася до мене обличчям.
- Вона берегла тебе до найвідповідальніших матчів!
- Іванович підтримував, казав, що все нормально, що не варто опускати голови, адже моменти будуть і голи будуть. Слава Богу так воно і сталось.
- Не так давно у ФК “Львів” були проблеми в атакувальній лінії, Але схоже вони вже позаду, як не як команда забила сім голів у трьох матчах?
- Ще рано щось констатувати, замало ігор. В команді є п’ять атакувальних футболістів, а я граю на вістрі. Та, загалом, Іванович вимагає щоб атакував не один футболіст, а вся команда, щоб мене підтримували партнери. І хави працюють як на атаку так і на оборону. В нападі у нас є конкуренція, тому, думаю, все буде й надалі нормально. Адже всі стараються, бажають доказати, що варті грати в основі.
Мар’ян Марущак: “Легких матчів у мене не буває”
- Доброго дня, Мар’яне, ще раз вітаємо тебе з ювілеєм. Всіх благ тобі та всіх можливих футбольних звитяг. Святкував гучно?
- Дуже дякую. Ні. Просто дуже мало часу між іграми. Була гра в суботу, тепер нас чекає матч у п’ятницю. Думаю, після завершення сезону, дасть Бог, зберемося усією командою і відсвяткуємо.
- Команда тобі, а ти команді зробили подарунок – перемогли «Зорю». Прокоментуй сам матч.
- По самій грі можу скати, що було велике бажання. У нас зараз кожен матч як останній. Потрібно брати очки, якщо ми хочемо залишитися в «Прем’єр-Лізі». Також можу відмітити, що «Зоря» перший тайм відіграла досить непогано, було нелегко. А в другому таймі у нас було багато класних атак, були забиті м’ячі. Ми в цілому добре зіграли.
- Мар’яне, а от можеш згадати найважчий для тебе матч у кар’єрі?
- Якщо чесно, то для мене нема легких ігор, прохідних. На кожен поєдинок я налаштовуюсь як на складний. Не можу отак сказати, який був найважчим, бо вони такими мені усі здаються.
- А якою грою ти можеш справді пишатися?
- Ну, я задоволений, коли відстоюю матч на «нуль». Хоча по великому рахунку, це не тільки моя заслуга, а й захисників, усієї команди. Можу відзначити матч, коли ми у «Шахтаря» виграли 2:0. Це один такий яскравий матч. А так, то радий з усіх тих ігор, які завершую з «нулем».
- Свою кар’єру воротаря ти розпочинав саме у футбольному клубі «Львів» ще в далекому 1996-му році. Розкажи про ті часи, як все починалось, свій шлях зростання… - Я сам родом з Дрогобича. Навчався у Львівському спортивному інтернаті. Тренер – Луцишин, покійний сьогодні, на жаль. Коли завершував 11-й клас інтернату, мене запросив в ФК «Львів» тодішній тренер команди - Степан Федорович Юрчишин. Також тоді з мого класу в стан «Львова» перейшло ще кілька хлопців. А потім Класніков завершив кар’єру, Вірт перейшов в донецький «Металург» і у тренерів не залишалось іншого вибору, окрім того, щоб поставити мене у 17 років в рамку воріт. І так три роки в молодому віці при Степану Федоровичу грав в основному складі «Львова».
- Важко було?
- Так, звісно. Був молодий, недосвідчений, багато помилявся. Але старші гравці, тренер Юрчишин всіляко підтримували мене. Казали, що я ще зовсім молодий як для голкіпера, що воротар починає тільки підніматися на ноги з 25-ти років. В плані зіграності, адаптації мені тоді дуже допомагали, особливо захисники Леськів, Вільчинький, Швець… Мені було дуже легко.
- Та все-таки ти пішов…
- Пішов, бо була така стратегія в клубу – знаходити, награвати молодих гравців і якщо була хороша пропозиція, то відпускали в команду вищу по рангу і стату. Ну і плюс, щоб клуб міг заробити якісь кошти, щоб граців все влаштовувало. Тоді були конкретні пропозиції у мене від «Карпат», «Шахтаря» і «Динамо». Найконкретніша була від киян. Але закріпитися в «основі» не зумів, грав за дублерів. Потім була оренда в «Закарпатті», три роки грав за «ЦСКА» в 1 лізі.
- І у 2006-му році ти повертаєшся в новостворений «Львів». Які цілі ти став перед собою, коли знову опинився у складі «городян»?
- Особливих цілей не ставив. Повернувся, бо знав, що команду прийняв Бандура, з яким я був знайомий ще по тому старому «Львову», коли він працював разом з Журавчаком. Також знав, що президентом є Кіндзерський Юрій Іванович. В його надійності як фінансового інвестора сумнівів не було. А якщо в цьому плані в команди все гаразд, значить будуть ставитись серйозні задачі. І справді, мені сказали, що ми будемо боротися з часом за попадання у вищий дивізіон. Мені це придало додаткової мотивації, стимулу. Все тут мені рідне, знайоме…
- Як на тебе, якими якостями повинен володіти воротар?
- Ви розумієте, помилки є у всіх воротарів. Помиляються без виключення усі :буфони, ван дер сари… Кращим є той, хто робить менше помилок. Але чим хороші ці кіпери – вони стабільні, бо роблять мінімальну кількість помилок. Воротар повинен грати на одному рівні. Не може бути так, що одну гру зіграв на «десятку», а наступні матчі на «двійки». Стабільність воротаря надає усьому колективу впевненості.
- До речі, зараз у команді перебуває п’ять голкіперів. Відчувається конкуренція?
- Звичайно. У нас тренер воротарів – мій однолітка. Так що його можна шостим навіть дозаявити і він непогано буде грати. У нас воротарі зараз зовсім не юні - по 22-25 років. Впевнений: будь-кого з них поставити в склад на матч і вони б добре відстояли. Каші б точно не зіпсували.
- Хто для тебе є найбільшим натхненником, хто дає тобі той позитивний заряд перед матчем?
- В середині команди, в роздягальні ми з хлопцями кепкуємо один над одним, підбадьорюємо себе. Може я так серйозним виглядаю. Але це через те, що зараз відповідальні ігри. Та й вік – 30 років. Уже десь посерйознішав. Звичайно, що дружина і дочка є моїми найбільшими вболівальницями, натхненницями. Завжди підтримують мене, у будь-яких ситуаціях вони поряд зі мною морально. В цьому плані мені пощастило. Ковалець дуже хороший психолог. Після тренувань не відчуваю напруженя. Ми слідуємо його вказівок – граємо у футбол і одержуємо від цього задоволення. Це дуже важливо.
- Можливо рано запитувати, та чи маєш якісь плани відпочинку на літнє міжсезоння?
- У мене дружина з дочкою проживають у Києві. Часу буде не дуже багато. Тому швидше за все, що проведу час із сім’єю.
Характеристика від Сергія Ковальця - головного тренера команди :
“Він спокійний та впевнений. Мені здається, що в Мар’яна зараз починається молодість – футбольна молодість. Він може ще грати на дуже класному рівні. Мар’ян буде і має грати ще дуже довго, показувати хороший футбол і радувати вболівальників. Зараз він тільки розкрився, у нього з’явився азарт, жага до боротьби. На тренуваннях, у грі, на полі – це найавторитетніша людина в команді – справжній капітан”.
Источник: http://www.fclviv.com.ua/ |
